Якщо ви хоч раз стикались з роботодавцями, які іноді місяцями не виплачували заробітну плату, то добре знаєте, якими хвилюваннями та незручностями це супроводжується. Зазвичай, в таких випадках керівництво знаходить безліч причин, якими мотивує свою поведінку, але людям від цього не легше: у всіх сім’ї, діти та й життя на сьогоднішній день в нашій країні щодня дорожчає. Опинившись в такій ситуації, кожен діє по-різному: хтось “затягує паски” і склавши руки чекає поки роботодавець виплатить йому зарплату, деякі працівники просто звільняються, а хтось оббиває пороги кабінету керівництва і вимагає віддати чесно зароблені гроші. У будь-якому випадку, варто знати, що ваше право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, тому не слід боятися вимагати від роботодавця дотримуватись своїх зобов’язань перед вами.

В українському законодавстві визначено, що заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Як правило, розмір заробітної плати у всіх різний. Він залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Але, якщо рівень зарплати у кожної людини різний, то всі ми однаково маємо право отримувати оплату своєї праці вчасно та в повному розмірі.

Заробітна плата повинна виплачуватися роботодавцем працівникам регулярно в робочі дні у строки, які встановлені трудовим, колективним договором або контрактом, але не рідше двох разів на місяць. При цьому проміжок часу між виплатами не повинен перевищувати шістнадцяти календарних днів. У випадках, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується роботодавцем напередодні. Але не слід в перший же день затримки заробітної плати здіймати галас та бігти скаржитись у всі інстанції, адже є певний термін, протягом якого роботодавець повинен оплатити вашу працю, тому затриманою заробітна плата рахується лише після закінчення цього терміну.

На скільки можуть затримувати зарплату?

Юрист Центру Конфліктології і Права Катерина Коваленко пояснює, що роботодавець повинен розрахуватися з працівником не пізніше ніж через 7 днів після того, як останній виконає свою роботу.

“Якщо після закінчення 7-денного терміну з дня визначеної в трудовому договорі або контракті дати виплати заробітної плати роботодавець не оплатив роботу свого працівника, останній може звернутися у відповідні державні органи зі скаргою”, — говорить юрист.

Вимагайте письмових пояснень

Та перш ніж скаржитись на роботодавця, юрист радить написати заяву на ім’я керівника підприємства з вимогою пояснити причину затримки зарплати. Заява в письмовій формі зобов’язує роботодавця дати вам письмову відповідь, тому не обмежуйтесь усними зверненнями. В заяві можна також зазначити, що це питання може вирішуватись не в цивільному судочинстві, а кримінальному. Звичайно, мало хто з роботодавців матиме бажання зв’язуватись з правоохоронними органами, тому більш за все буде змушений розрахуватися з вами. Але якщо на заяву керівництво так і не відреагувало і розрахунку не відбулось, слід починати діяти.

Контроль за додержанням законодавства по оплаті праці на підприємствах здійснюють: Міністерство праці та соціальної політики, органи Державної податкової інспекції, професійні спілки та інші органи та організації, що представляють інтереси найманих працівників, а також прокуратура. Тому можна звернутися до будь-якого з цих органів, щоб змусити роботодавця виконати свої зобов’язання перед вами.

Очевидно, що подальша співпраця з таким підприємством навряд чи можлива, тому можна написати заяву про звільнення за власним бажанням або за згодою двох сторін. Тим більше, що в такому випадку керівництво зобов’язане в день вашого звільнення не тільки видати вам трудову книжку, а і остаточно розрахуватися, в тому числі виплатити невиплачену заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку і т.п. Якщо наймач відмовляється це робити, ви маєте всі шанси виграти справу в суді, отримавши відповідне рішення про примусове стягнення заборгованості. Більше того, в судовому позові про виплату заборгованості по зарплаті можна також звернутися до суду з проханням відшкодування і моральної шкоди, яка беззаперечно була вам заподіяна.

Слід окремо зазначити, що у випадку, коли підприємство затримує заробітну плату на один і більше календарних місяців, воно має виплатити вам компенсацію, як передбачено Законом “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати”. Заборгованість зі сплати середнього заробітку за своєю суттю є грошовим зобов’язанням, а, отже, на неї може поширюватися дія ст. 625 ЦКУ, яка передбачає виплату боржником, які прострочив свої грошові зобов’язання, 3% річних та інфляційних втрат від суми, що не була виплачена працівнику. Виплата суми компенсації здійснюється в тому ж місяці, коли виплата заборгованості за відповідний місяць.

Якщо роботодавець відмовляється виплачувати заробітну плату або компенсацію, його відмову можна оскаржити в суді.

Що загрожує роботодавцю за невиплату зарплат?

 “У ст. 175 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за безпідставну невиплату заробітної плати більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи чи організації незалежно від форми власності. Такі дії караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”, — пояснює юрист.

Більше того, за словами юриста, якщо заробітна плата не виплачується працівникам внаслідок нецільового використання коштів, призначених для таких виплат, роботодавцю загрожує штраф від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.