2014-07-25 Чи можна при укладанні договору встановлювати ціну в іноземній валюті25.07.2014 Цілком зрозуміле бажання підприємців і простих громадян застрахуватися від коливань курсу валют, прив’язавшись у договорі до стабільнішої, ніж гривня, грошової одиниці, натрапляє на несхвалення з боку державних органів. Падіння курсу гривні супроводжується зростанням цін у галузях, де собівартість визначає імпортна сировина. Ну а підвищення цін (деколи необгрунтоване) спричиняє зменшення обігових коштів підприємств, зростання цін у суміжних галузях і черговий виток інфляції. Можливо, саме тому
питання про правомірність використання доларового еквівалента в договорах
дотепер викликає суперечки. Здавалося б, в
стст.524, 533 Цивільного кодексу питання вирішене однозначно: сторони можуть
визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. У цьому випадку,
оскільки зобов’язання повинне бути виконане все ж таки в гривнях, сума, яка
підлягає оплаті, визначається за офіційним курсом валюти на день платежу. Проте Господарський кодекс подібних норм не містить. Правила формування ціни законодавець визначив у ч.2 ст.189 ГК таким чином: «Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін». А в п.1 постанови Кабміну від 18.12.98 №1998 «Про вдосконалення порядку формування цін» (яка досі чинна) взагалі міститься повна заборона на формування цін у валюті. Обгрунтованим, на думку Уряду, вважається тільки врахування витрат у доларовому еквіваленті в частині імпортної складової структури ціни. Посилаючись на цей акт, Державна інспекція з контролю за цінами неодноразово нагадувала про те, що український суб’єкт господарювання в договорі з іншим суб’єктом, зокрема фізичною особою, не має права встановлювати ціну договору в еквіваленті іноземної валюти з прив’язкою до ринкового або офіційного курсу НБУ на день оплати (див., наприклад, лист від 3.12.2009 №200/7-6/6148). Конституція —
на боці громадян Утім, правових підстав для застосування еквівалента зобов’язання в іноземній валюті більш ніж достатньо. По-перше, суперечності між положеннями ГК й ЦК, як уважають деякі фахівці, немає. Адже сторони, що застосовують еквівалент, установлюють для себе зобов’язання розрахуватися в гривнях і виконують зобов’язання в гривнях. Єдина особливість — це те, що обсяг зобов’язань визначається курсом національної валюти відносно, наприклад, долара або євро. Валюта зобов’язання та валюта розрахунку за зобов’язанням, як говорять в Одесі, — це дві великі різниці. По-друге, згадана норма постанови насправді суперечить Конституції та не повинна застосовуватися. Так, відповідно до п.1 ч.2 ст.92 Основного Закону статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами. Згідно із законом «Про Національний банк України», декретом КМ від 19.02.93 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», що має силу закону, гривня є єдиним законним засобом платежу на території України. Водночас законодавчі акти не містять заборони на визначення обсяг зобов’язань в іноземній валюті. Саме на підставі згаданого положення Конституції заборона на застосування еквівалента
підзаконним актом неконституційна. Враховуючи положення ст.4 ЦК й ст.4 ГПК,
постанова Кабміну від 18.12.98 №1998 застосуванню не підлягає. До речі, судова практика йде саме цим
шляхом. Або еквівалент, або індекс інфляції Так, Вищий господарський суд ще у
2002 році в оглядовому листі №01-8/870 від 26.07.2002 підтвердив законність
вираження в договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, звернувши увагу
на той аспект, що суб’єкти господарювання вільні у визначенні зобов’язань,
виборі предмета договору, а також інших умов господарських взаємовідносин. Цю норму на той момент містила ст. 21
закону «Про підприємства в Україні», але вона благополучно перейшла до чинного
сьогодні Господарського кодексу (ст. 67). Тому було зроблено висновок, що
сторони договору мають право визначати ціну продукції в іноземній валюті, якщо,
звичайно, ціна не регулюється державою. Проте при цьому суд звернув увагу на
такий нюанс: якщо через порушення умов договору в однієї зі сторін виникає
грошова заборгованість, друга сторона не має права розраховувати на притягнення
боржника до відповідальності повною мірою. Так, згідно з ст. 625 ЦК (у
попередній редакції — це ст. 214) «боржник, який прострочив виконання грошового
зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з
урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення». Довести в порядку, встановленому
процесуальним законом, наявність заподіяних інфляцією збитків у тому випадку,
коли грошове зобов’язання було виражене в іноземній валюті (або, іншими
словами, довести знецінення долара чи євро), кредиторові навряд чи вдасться. У той же час офіційний індекс інфляції, який обраховується Державним комітетом статистики, визначає рівень знецінення тільки національної грошової одиниці, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Валентин БОГУНОВ, юрист Джерело: http://zib.com.ua/ |
“витнуть |